відбулось сходження на пікуй

Суботній ранок, на зупинці помічаю декількох людей, одягнутих по спортивному. В голові питання: що заставило їх скоротити на кілька годин солодкий сон і покинути тепле ліжечко? Але під'їхав автобус, наповнений такими як і я, але вже  веселими і бадьорими, тому час в автобусі пролетів незамітно. Пролунала команда готуватись до виходу, короткий інструктаж на кшалт того, що жовтий сніг їсти не можна і поодинці не відбиватись від стаї. Весела, шумна компанія рухалась селом, привертала увагу дітвори, що великими ( порівняно з нашими) очима проводжала нас.

Ось і перший підйом, ну чому я не лишилась дома, чому не відпочиваю, адже в мене був такий важкий тиждень і я так мріяла відіспатись на вихідних... Ще з десяток хвилин і привал, накінець є можливість перевести подих і роздивитись навколо. Кругом біло- біло, все ніби заснуло, тільки сонце разить очі. І знову в дорогу, підйом не надто крутий, є час роздивлятись навколо, усі жадно вдивляються в засніжені вершини гір, обмерзлі гілки дерев творять іллюзію казки, і в тишині тільки чутно кроки нашої групи. Піднімаємось вище, помітно холодає, все навколо затягує туманом. Враження, що ти ідеш в безодню, а позаду також не лишилось нічого. Останній крутий підйом перед вершиною, під ногами- засипаний снігом жереп, десь попереду радісні крики, спочатку незрозуміло, аж поки крізь туман не проглядає кам'яний стовп на вершині, довго радіти не доводиться, бо вітер такий, що ріже очі, гарячий чай з бальзамом і хорове виконання гімну дозволяють на деякий час забути про вітер і мороз, ще фото на пам'ять і гайда донизу. Виявилось, що це і швидше і легше.

 В селі нас уже чекали, на столику - гарячий чай з медом, медовуха і настоянка на прополісі. Усе хороше має звичку закінчуватись, от і нам час  вертатись додому, мріяти про нові зустрічі з Карпатами...